Остання планета Сонячної Системи - Плутон була виявлена астрономом Томбо 18 лютого 1930 року. Строго кажучи, Плутон вже не може вважатися планетою, в 2006 році було прийнято рішення зарахувати Плутон до карликових планет, таких, як найбільший астероїд Церера або супутник Плутона Харон.
Причиною рішення про зарахування Плутона до карликових планет стали прийняті на тій же асамблеї 2006 року критерії, за якими визначається приналежність космічного тіла до класу планет. Одним з них є те, що орбіту планети не може перетинати інший об 'єкт, а орбіта Плутона перетинається Нептуном.
Карликові планети
Плутон належить до числа тих планет, існування яких спочатку було підтверджено за допомогою розрахунків і тільки потім вона була зафіксована телескопом. Для визначення розмірів далеких планет і відстані до них використовуються закони Кеплера і Ньютона. За допомогою законів Кеплера доведено, що орбіти планет не мають форму правильного кола. Закони Ньютона визначають взаємодію двох планет на основі їх маси та їх відстані один від одного. Чим більша маса планет, тим сильніше вони притягуються, чим менше відстань між ними, тим більше діюча на них сила тяжіння. На основі цих законів вчені вирахували передбачувану орбіту руху Урану, яка тоді вважалася останньою планетою сонячної системи, проте спостереження за її рухом виявили, що її реальна орбіта не збігається з розрахунковою. Тоді деякі вчені висловили думку, що за Ураном є не відкрита ще планета, яка своїм тяжінням впливає на орбіту Урана. Цією планетою виявився Нептун, який був виявлений Берлінською обсерваторією.
Однак тяжіння Нептуна не до кінця пояснювало дивацтва в русі Урана. У 1915 році американець Персіваль Лоуелл висунув гіпотезу, що за Нептуном є ще одна невідома планета, яка також впливає на орбіту Урану, і вказав, в якій ділянці неба слід її шукати, через 15 років, в 1930 році нова планета була виявлена за допомогою вивчення фотографій зоряного неба, в тому самому районі неба, зазначеному ло