Учені з Інституту психології РАН провели дослідження: вирішили з'ясувати, чи змінилися наша поведінка, наш психологічний вигляд за останні тридцять років. Відкрилася дуже неприваблива картина. Ми стали в три рази агресивніше і грубіше.
Ну, не усі, зрозуміло, стали хамами. Але така загальна тенденція: підвищився градус агресії в суспільстві. Не даремно ж, за статистикою, щорічно росте кількість тяжких злочинів, вбивств.
Ми в цьому відношенні в два рази обігнали США, а вже стареньку Європу — в п'ять!
Лякає понад усе те, що близько 80% вбивств здійснюються в нашій країні без причини — в стані спонтанної агресивності. Так чому ми стали такими злими?
Зазвичай пояснюють так: більшість співвітчизників стали конфликтнее, тому що ми живемо в нестабільній обстановці і в ситуації обурливої майнової нерівності. Ось, мовляв, в Радянському Союзі у переважної більшості жителів країни достаток був приблизно однаковий, тому заздрості не виникало, і люди були добріші — ділити було нічого. Але дорогі друзі, важко уявити собі, що в Індії життя стабільніше, адже її населення вважається одним з найдоброзичливіших у світі. Чи скажемо, у тайцев — що, рівень життя вищий? Та вони живуть на 20 доларів в місяць! І при цьому їх називають «народ-посмішка».
Звичайно, у нас в 90-і був дуже потужний перелом, шокова терапія, але пройшло, слава богу, двадцять років! Криза кризою, але навіщо ж, як мовляв класик, стільці ламати.
Доброта — запорука здоров'я
Ще страшніше інший показник: пропорційно зростанню агресії знижується готовність людей до співчуття — ми не здатні пошкодувати. Ось що жахливо. Ми звикли йти по трупах. Успіх за всяку ціну, — наш головний двигун. І особливо схильна до цієї «душевної хвороби» молодь. Не дивно: підросли і стали входити в самостійне життя ті, хто народився на зламі епох, а уму-разума набирався в 90-х, коли тріщали по швах освіта, культура, навіть сім'ї — під натиском нових економічних умов. Ці люди не уміють справлятися з власними емоціями, у них немає навіть базових уявлень про гідну поведінку в суспільстві, і вони дуже легко виливають злість на оточення. А невдоволення у них кипить постійно: їм не подобаються влада, закони, робота, матеріальне становище, ціни. Їм невтямки, що причина усіх проблем — усередині них.
Але я б сказав, що це не агресія. Слово «злість» тут підходить більше. Тому що агресія — цей здоровий початок, на якому стояло первісне суспільство. Вона призначена для самооборони, для захисту своєї території і потомства, для успіху в полюванні на мамонта і у боротьбі за самицю... Агресія — необхідний елемент виживання, продовження роду. Але наші далекі предки, що ходили в шкурах мамонта, використали її економно: коли йшлося про захист життя. Чи в ритуальних формах: загрозливі звуки і пози, силова боротьба без спричинення серйозних каліцтв, позначення території знаками. А ми-то що творимо?! Стріляємо один в одного із-за пом'ятого бампера! Школярі вбивають учителів із-за несправедливої четвірки. Сусіди ріжуть один одного із-за шуму дриля! На мові фахівців це називається «Регулярна неадекватна емоційна реакція на обставини, викликана психотравмою». Тобто, наш сказ із-за дрібниць — це діагноз. Ми божеволіємо.
Боягуз з дубиною
А природна здорова агресія дана нам, щоб відстоювати свої межі, коли їх хтось порушує. Щоб рятувати свою сім'ю. Щоб обуритися, коли творять беззаконня. Вона ж спонукає нас відмовитися виконувати безглузді вимоги — начальника, чиновника, владу. Але після цього слід не з дубиною на вулицю йти, а написати скаргу, подати до суду, нарешті. І тут з'ясовується, що в нашому «вертикальному суспільстві» це майже неможливо. Самі процедури, по яких йде відстоювання своїх прав, якщо і є, дуже невиразні і громіздкі. Подати до суду на кривдника? Але це ж така тяганина! А якщо суд і відбудеться, які мої шанси його виграти? При нашому-то правосудді?
І тоді ми спускаємо образу або злість вниз. Це одна з найпоширеніших помилок — переклад агресії «по вертикалі». Тобто, отримавши хамський прочухан від начальства, нагрубіянити підлеглому. Вислухавши нападки вчительки, дати в око однокласникові. Поскандаливши з чоловіком, відлупляти дитину. А ще один спосіб «злити» агресію — перенаправити її по горизонталі. Простіше кажучи, злитися на усіх навкруги. Будь-кого і кожного, хто вільно або мимоволі встане упоперек.
Тут є, звичайно, мінуси: якщо кидатися постійно і на будь-кого, швидко придбаєш репутацію людини з поганим характером. Так що злитися краще не на усіх підряд, а на «інших»: по переконаннях, кольорі шкіри, релігії, сексуальних перевагах, зайняттю і так далі... Але і в першому і в другому випадку причина всього — глибока і серйозна: невіра у свої сили, свідомість свого боягузтва, презирство і ненависть до себе. І до інших. Адже нездібному до самозахисту весь світ здається чужим і небезпечним. Щоб не почувати себе в нім приниженим люди і використовують агресію — як спосіб приміряти на себе хоч на якийсь час роль переможця, відчути свою перевагу.
Так, як не дивно, але злість на оточення зазвичай випліскує той, хто не уміє за себе постояти цивілізовано. Боїться говорити: «я не згоден, мені це не підходить», не наважується сперечатися — з начальником, дружиною або батьками.
Злитися згідно із законом
Ви помічали, що натовп людей на протестних мітингах, виявляється набагато доброзичливішою, ввічливішою і веселішою, чим натовп в метро в годину-пік? Тому що ці люди пробують освоїти цивілізований спосіб виразити свою агресію прямо за адресою, а не на оточенні.
Ми живемо в агресивному середовищі, де кожен виживає, як може. Але ми не злі — ми нещасні. Наша психіка просто не витримує ритму великого міста, вічну метушню, товкотнечу і некомфортну близькість чужих енергетик — в метро, в магазинах, на дорогах. Звідси — постійний, хронічний стрес, і звідси ж — прагнення хоч якось скинути величезну напругу, «випустити пару».
Ми так влаштовані: усередині нас спонтанно і безперервно накопичується негативна енергія. Але проривається ця енергія назовні тільки тоді, коли нам погано: у відповідь на дратівливі чинники.
Та все ж основний «підбурювач» агресії — не зовнішні обставини, а переживане нами незадоволення, неприємні почуття : біль, голод, ревнощі...
Адже злість заразна, ви помічали? До психічно зрілої людини не «липнуть» чужі емоції, він розуміє, що якщо на нього кричить начальник(чоловік, мама, дружина, перехожий), до нього особисто це не відноситься. Будь-який з нас може бути невдоволеним, дратуватися, злитися, ми живі люди, але позбавлятися від гніву, нікому не завдавши шкоди — ось головна людська навичка. І дається він вихованням. «Психічна зрілість» зовсім не має на увазі, що треба неодмінно давити, гасити в собі негативну енергію і агресивні імпульси. Ні в якому разі. Агресія, спрямована всередину себе, ще руйнівніша. Будь-яка негативна емоція має бути грамотно відпрацьована — випущена. Але не просто у світ, а на деякий об'єкт. Пам'ятайте, як мудрі японці поставили в спортзалах своїх фірм опудала начальників? Ось щось в цьому роді і нам треба придумати.Але головне, що треба робити в ситуаціях, коли закипаюча агресивна енергія ось-ось виплеснеться назовні, — усвідомити свій стан, узяти його під контроль. Для цього в найгостріший момент спробуйте описати свої фізичні відчуття: тіло напружилося, руки стислі в кулаки, губи тремтять... Поки підбиратимете вирази, вже і заспокоїтеся.
Так що ж ми можемо зробити з «агресивним» довкіллям? Як реагувати на хамів і психів? Будь-який психолог вам скаже: яка людина — таким він бачить світ. Якщо я навкруги помічаю тільки злість, заздрість, байдужість, агресію — значить, це є в мені. Тобто, зміни у зовнішньому світі завжди розпочинаються зі змін в собі. Щоб навкруги стало менше «агресивних» і «озлоблених» осіб, потрібно почастіше проявляти ввічливість, привітність. Хоч би просто посміхатися. Спробуємо?
Ігор Истомин
"