За порушення Закону про рекламу депремує не рекламного агента (теж подружку), який займається збором та оформленням реклами і відповідальний за цю ділянку роботи, а тільки відповідального секретаря...
Що робити, коли ви не можете терпіти нову шефіню?
Вихід 1. Змиритися
До всього в житті можна звикнути, з усім змиритися. Так само можна змиритися і з новою керівницею. Можна подумати про те, що такий тип начальників - досить поширене явище. І, якщо такі зірки запалюють, значить, це комусь потрібно. І взагалі, начальники і рядові співробітники завжди по різні сторони барикад, тому що цілі у них принципово різні. У начальників - змусити працювати більше і платити менше. У підлеглих - отримувати зарплату більше, а працювати менше. Хоча, звичайно, цілком і повністю змиритися можуть тільки справжні опортуністи.
Вихід 2. Займатися аутотренінгом
Напевно ви помітили, як сприймаєте критику з боку керівництва. Якщо бос вам подобається, ви приймаєте його зауваження швидше як звичайну вказівку. Адже якщо ваша симпатія до нього взаємна, він своє зауваження висловить у формі поради і не буде «спускати на вас всіх собак». З іншого боку, всю критику ненависної шефіні (навіть розумну) ви будете приймати в багнети. Тому що висловлювати вона її буде в зневажливій формі, постійно намагаючись вказати вам «ваше місце», додаючи до основної інформації оціночний фактор.
- Я дивуюся, як ви стільки років у газеті пропрацювали, - каже нова шефиня Ольга Василівна 48-річній верстальниці (вже колишній) Ларисі Миколаївні. - Дивно, як вас досі не звільнили за статтею...
Після цієї оцінки вона наказує Ларисі переставити рекламу на іншу сторінку.
Не можна було просто сказати, який блок куди переставити? - питаю у Лариси Миколаївни.
- Ні, - відповідає верстальниця. - Вона без приниження не може, особливо тих, хто не підлизується до неї, не говорить, який вона талановитий керівник, сперечається і відстоює свою точку зору.
- Дуже допомагає аутотренінг, - розповідає коректор (вже колишній) Юля. - Наприклад, я часто уявляю, як на голову моїй начальниці виливається 3-літрова банка молока. Редактор стає такою жалюгідною і нікчемною, що я перестаю її боятися. Навпаки, мені навіть стає її шкода.
Вихід 3. Чекати нової влади
- Нічого, почекаємо, адже вона теж не вічна, - кажуть працівники. - Зрештою, вище керівництво зрозуміє, що кращі співробітники пішли. Це позначається і на якості матеріалів, і на фактичних помилках в газеті, що є показником непрофесіоналізму нинішніх кореспондентів, набраних невідомо звідки (більшість без досвіду роботи). Та й взагалі, клімат редакції, в якій для різних людей створені абсолютно різні умови роботи, м'яко кажучи, нездоровий.
Вихід 4. Писати скарги
Найпростіше було б звільнитися, але це якось не «по-спортивному». Ніякої боротьби, ніяких зусиль... Спочатку співробітники редакції всіма силами боролися...
- Чому я, яка 14 років пропрацювала в цій газеті, - обурюється відповідальний секретар (правда, вже колишній) Наталія, - повинна йти через цю малолітку? Я професіонал. Коли не було головного редактора, я успішно займала за сумісництвом цю посаду.
Журналісти стали писати скарги у вищестоящі інстанції. Послідували перевірки. Виявили, що головний редактор незаконно нараховувала собі гонорари, незаконно оплачувала сесію черговій подружці, нераціонально витрачала кошти редакції... Було також з'ясовано, що серйозні статті замість редактора писав... зовсім інша людина.
Отже, якщо новий керівник працює непрофесійно, значить, скаржитися можна. І робити це потрібно теж професійно. Ваші заяви не повинні бути голослівними. Потрібні неспростовні факти і документи. Наприклад, коли верстальницю Ларису місяць за місяцем позбавляли премії, вона звернулася до суду. І... виграла справу. Ольга Василівна виплатила їй незаслужено відняту премію. Правда, після цього у Лариси Миколаївни залишався тільки один вихід із ситуації...
Вихід 5. Звільнитися
За 3 роки роботи Ольги Василівни з редакції звільнилося 13 осіб. В даний час нікого з них немає в рядах безробітних. Все, як відмінні досвідчені фахівці, відразу знайшли собі роботу. Журналіст Паша став прес-секретарем футбольної команди. Верстальник Коля і коректор Юля пішли працювати в конкуруюче видання. Журналістка Оля поки працює в бібліотеці, але восени їй обіцяють місце заступника редактора у виробничій газеті. Журналіст Саша не тільки пішов в іншу газету на більш «хлібне» місце, але і встиг за рік роботи там стати головним редактором. Відповідальний секретар Наталія стала редактором профспілкової газети одного з найбільших промислових підприємств. Бухгалтер і водій теж без зусиль знайшли собі роботу. Напевно, всіх вже не згадаю... Адже багато вакансій відтоді поповнювалися по кілька разів.
Якщо виходу немає, чекати ви не можете і терпіти щоденні знущання теж не в силах, треба йти. І робити це без жалю...
Чи можуть у керівників і підлеглих бути ідеальні відносини, побудовані на справедливості, об'єктивній оцінці роботи кожного і взаємній повазі? Напевно, ні. Справедливість і «правда» - поняття відносні. У кожного рядового співробітника і тим більше керівника правда своя. Але немає нічого гіршого, ніж непорядна людина «біля керма», яка використовує дану йому владу для самоствердження...