З 1940 проф. філософії в Кенігсберзькому університеті, з 1948 працював в університеті Мюнстера, потім - в Інституті фізіології поведінки ім. М. Планка в Зеєвізені.
Для Лоренца найбільший інтерес становили проблеми, пов'язані з виявленням основних механізмів і характерних особливостей передісторії та протокультури людини, з вивченням процесів коеволюції її психіки і культури, з з'ясуванням екологічної обумовленості як вищої нервової діяльності, так і різних типів діяльності культурної.
Лоренц розвивав теорію, згідно з якою будь-яка поведінка може виступати як єдність спадкового і набутого. Крім інстинктів у людини, як і у вищих тварин, є спадкові образи сприйняття (гештальти), вони утворюють підстави для формування культурних образів, що лежать біля витоків культурної картини світу. Лоренц дійшов висновку про особливе значення ритуальної поведінки для генезису культури. При цьому ритуал трактувався як результат пристосування тварини до змінюваних умов проживання, як універсальний поведінковий акт, властивий будь-яким високоорганізованим істотам.
Лоренц зазначав, що ритуалізація пов'язана з символізацією, коли поведінковий акт втрачає своє безпосереднє значення, що і дає поштовх для розвитку культури. Т.о., культурні процеси, що ведуть до освіти людських обрядів (церемоній), ототожнюються з філогенетичним процесом виникнення ритуальної поведінки тварин. У процесі ритуалізації народжуються нові інститути пристосування, які стають підставою для розвитку людської культури. На думку Лоренца, ритуалізація володіє трьома ознаками: сигнальним значенням, пов'язаним з каналізацією агресії, інваріантністю, автономністю. Крім ритуалу в основі культурогенезу лежать людський розум, мова, здатність до агресії.
З точки зору Лоренца, розум володіє подвійною значимістю: він сприяє розвитку пристосовних реакцій, збільшуючи потенції людини; розум як здатність до абстрактного мислення без суворого логічного і морального оформлення призводить до руйнування культури, суспільства, самої людини. Наявність розуму сприяє розвитку у людини здатності експериментування із зовнішнім світом, що призводить до появи перших знарядь праці та технологічних винаходів людини.
Праця виступає для Лоренца як вид діяльності, необхідний притаманний людині і випливає з особливостей її фізіологічної та біологічної природи (відсутність необхідних природних засобів нападу і оборони).
Абстрактне мислення і мова лежать в основі вміння людини передавати надиндивидуальний досвід, що і визначає по суті саму можливість культурного розвитку.